Ви мріяли стрибнути з парашута?

Привіт! Мене звати Юля. Я зараз живу в Харкові і служу Богу в студентському русі Кемпус. Хочу розповісти вам невелику, але найважливішу частину свого життя.

Ви мріяли стрибнути з парашута? Для мене-це ризик власним життям. А, якщо парашут не відкриється в потрібний момент або я приземлюсь десь на деревах і заплутаюсь в гілках...

Якщо стрибнути з парашутом в моє дитинство, то невдалим приземленням для мене завжди було читання. Те, що в мене виходило найкраще-це не читати. При цьому в школі я навчалася в гуманітарному класі. Єдиною книгою, яку я час від часу переглядала був дитячий Новий Заповіт в картинках. Його можна було просто дивитися, до того ж всі картинки були красиво намальовані. Колись мій тато, можливо жартуючи, сказав, що вона безцінна, і я чомусь ніколи в цьому не сумнівалась.

Одного разу до нас в школу приїздили люди, які розповідали про Бога. В кінці всім подарували маленькі Нові Заповіти, і коли ми з подругою йшли додому, я згадала про свій Новий Заповіт. Як тільки я закінчила хвалитися його безцінністю, подруга сказала, що такий Новий Заповіт в нашому “Дитячому Світі” можна купити всього за 5 крб. Я їй не повірила, але вирішила перевірити. Як зараз пам”ятаю той відділ в “Дитячому Світі,де я побачила такий же Новий Заповіт. Більше про нього я вирішила не згадувати.

Я любила мультфільми. Їх я дивилася всі підряд. Серед них були і християнські “Літаючий Будинок” і “Супер-книга”. Щоб перевірити,чи справді висилають християнську літературу всім, хто напише на передачу, написала кілька разів.

Висилають. Правда я не задумувалась про те,щоб їх читати і складала всі книжки, брошурки чемно на полицю.

В школі я захоплювалася своїми однокласниками, друзями, їх інтересами, не задумуючись, що подобається мені, чого мені хотілось б досягнути в житті. Я спостерігала за тим, як інші направляли свої парашути життя і не думала про напрямок власного. Моя невпевненість в собі і невміння бути як всі, заставляли мене знаходитися в “тіні”.

Хоча я й не любила читати, послухати щось я була не проти. Іноді я слухала історії з життя Ісуса Христа від свого дядька. Я завжди вірила, що Бог є, тому мені подобалось про нього чути, хоча близько до серця я те, що чула не приймала.

І ось все ,що я коли-небудь чула про Бога мені одразу пригодилося, коли в мою кімнату в гуртожитку постукали дві дівчини.

Я на той час стала студенткою Університету харчових технологій в Києві.

Дівчата запропонували мені студентську анкету, останнє питання якої було про те, чи хочу я поговорити про Бога. Це були перші люди, які прийшли з такою пропозицією. І прийшли саме тоді, коли я втомлена повернулася з пар і думала лише про вечерю. Однак якийсь внутрішній страх перед тим, що Бог все ж таки є і невеликий інтерес до чогось таємного, побудили мене погодитися.

Те, що я почула не було для мене новим, але тепер воно звучало по відношенню до мене. Що Бог любить мене, я грішна людина, що Христос прийшов взяти на Себе моє покарання і примирити мене з Богом і що вибір за мною. Я не знала, що Христос в черговий раз стукає в моє серце, пробуджуючи мене подумати про Нього. Все, що мені слід було зробити –це визнати Христа своїм Спасителем і запросити в своє життя.

Все одно, що змінити свій не застрахований парашут на досконалий Божий.

Христос обіцяв: ”Ось Я стою біля дверей і стукаю, хто почує голос Мій і відчинить двері, ввійду до нього і буду вечеряти з ним”(Об.3:20)

В той вечір я вечеряла з Христом, після того, коли в молитві попросила Його ввійти в моє життя і стати моїм Спасителем і Господом.

Нічого надприродного не відбулося, як мені тоді здалося. Та вже в наступні дні я відчувала внутрішню радість, мир, задоволення від того, що я особлива людина для Бога.

В мене з”являлося бажання пізнавати себе і бути собою, навіть коли мої інтереси не співпадали із захопленнями моїх друзів. Мені захотілося більше пізнавати Господа, тому я почала читати Новий Заповіт, який знайшла вдома. Була приємно вражена, коли їх виявилося декілька штук чемно складених на полиці.

В своєму серці я відчувала любов до людей, яка давала бажання будувати глибокі дружні стосунки з людьми, будучи ініціатором, чого ніколи не було раніше. Знаходитися в “тіні” мене вже не задовольняло ,як і направляти свій парашут по чужому маршруту.

В мене з”явилася мета і сміливість триматися її. А найголовніше –впевненість в надійному безпечному приземленні в будь-якій ситуації мого життя, так як Направляючий добре знає маршрут. Він говорить:” Тільки Я знаю наміри, які маю про вас, говорить Господь, наміри на добро, а не на зло, щоб дати вам майбутність і надію”

Ви мріяли стрибнути з надійним парашутом?

Автор: Крамаренко Юля