Я прагнула ідеалу у всьому
„Потрібно вірити у досконалість і мати відвагу бути недосконалим” (Бруно Ферреро)
Недавно я прочитала цей вислів і зрозуміла, що колись частина його була моїм лозунгом життя. Я у всьому хотіла бути досконалою, доброю, успішною, але мені важко було миритися зі своїми слабостями та невдачами.
Я прагнула ідеалу у всьому, тому і була доброю дитиною для своїх батьків. Також ще з дитинства я мала багато друзів, з якими ми „як нам тоді здавалось” вершили великі та милосердні діла. Все йшло, ніби-то прекрасно, я була задоволена своїм життям, але в моєму серці дитини зрів конфлікт. Він зводився до того, що я ніяк не могла зрозуміти чому, будучи доброю, дружньою дитиною, яка прагнула робити лише добро, я могла вкрасти іграшку в сусіда, обдурити чи наговорити на інших, посваритися з татом, бути гордою і впертою. Потім мене мучили докори сумління, але вони не приносили бажаної відповіді на моє дитяче чому? Чому в мені поєднується і добре, і погане?
Оскільки я росла на Західній Україні. Я багато знала про Бога, ходила до церкви, навчилась молитись. Але все рівно відповіді не знаходили, тому я сама почала роздумувати над своїм життям і прийшла до висновку, що я недостатньо намагаюсь. Я уявляла Бога як грізного дідуся, що дивиться десь з небес і в спеціальний журнал записує всі мої добрі та погані діла. З такою філософією пройшли і мої шкільні роки. Я співала в церковному хорі, уникала різних спокус, що приносить юність, але чим більше я пробували, тим більше я усвідомлювала, що далі я так не можу, і це привело мене до зневіри. Одного дня я прогулювалась в саду і моє серце кричало до Бога: „Якщо ти є, то докажи мені це і покажи як я маю жити”. Сьогодні можу з впевненістю сказати, що Бог почув і відповів.
Я стала студенткою і в мене з’явилися нові друзі з університету, Лариса і Ліда. Ми вчилися в одній групі і поступово почали здружуватися. Спілкування, з ними принесло бажані відповіді на мої запитання, тому що вони якось дуже просто і доступно пояснювали такі складні духовні питання в моєму житті. Я дуже цінувала спілкування з ними, бо розуміла, що важко знайти молодих людей, які з впевненістю можуть говорити про те у що вірять. Перше, що я від них почула, це те, що Бог мене любить і що було важливим, приймає мене такою, якою я є. Далі я взнала, що Бог хоче дати мені те життя, якого я так сильно прагнула. Єдине, що мені треба було зробити, це покаятись у своїх гріхах і запросити Ісуса у своє серце. Я не роздумувала. Тепер, коли я знову говорила з Богом, я вже не сумнівалась у Його існуванні, я лише дякувала, що Він простив мої гріхи, що в Нього немає ніякого журналу, куди записуються всі мої погані вчинки. Я познайомилась зі справжнім Богом, а не тим дідуганом, яким я його уявляла.
Після цього я почала читати Біблію і дізналася, що в моєму житті було зло, бо я не мала сили протистояти гріху. Також я взнала, що тепер не я сама борюся з гріхом, а Ісус зі мною в цій боротьбі і в мене є сили бути переможцем.
Ці знання не лише теорія у моєму житті. Я побачила як почали змінюватися мої стосунки з татом. Колись телевізор був конфліктною зоною для нас, кожен хотів дивитись своє у той самий час. Без сварок не обходилося. Моя впертість приводила до того, що я не корилась у цій ситуації, а навпаки ще більше її загострювала. Це в свою чергу приводило до поганих взаємин і довгих днів мовчанки. Зараз цієї проблеми не має, бо Бог дав в серце покору і послух. Я навчилась просити пробачення, раніше це було найважчою справою в моєму житті, бо через гордість я не хотіла визнавати. що зробила щось погане. В університеті в мене було 5 найкращих друзів. Ми всі – різні за характером і зі своїми особливостями, але наша дружба витримала випробування часом і навіть зараз ми підтримуємо один одного. Звичайно ж без Бога це навряд чи було б можливо. В нас були і конфлікти і нерозуміння один одного, але з Божою поміччю ми все подолали.
Недавно я прочитала ще один вислів Никодима Святогорця, який каже: „...людина у своїх земних пошуках не зазнає спокою, поки не віднайде Бога”. Я Його віднайшла, а Ви....?
Автор: Наталя Булка
